Індонезія вкотре підтверджує статус країни, що не лише володіє унікальним природним багатством, а й вміє перетворювати його на ресурс сталого розвитку. Заступник міністра лісового господарства Індонезії Рохмат Марзукі заявив, що програми соціального лісівництва стають центральною ланкою державної політики у сфері «зеленої економіки». Йдеться не просто про охорону лісів, а про створення нової соціально-економічної моделі, де громади стають активними власниками і користувачами природних ресурсів, а не лише їхніми спостерігачами.
За словами Марзукі, уряд продовжує розвивати соціальне лісівництво як національну стратегію, що поєднує три важливі цілі – створення робочих місць, підвищення добробуту населення та збереження лісів. Результати говорять самі за себе: програма вже охопила понад 8,3 мільйона гектарів і принесла користь більш ніж 1,4 мільйонам домогосподарств по всій країні.
Особливо показовим став приклад провінції Малуку, де місцева влада видала 171 дозвіл на соціальне лісівництво загальною площею близько 240 тисяч гектарів. У цих проектах задіяно понад 33 тисячі сімей, які не лише отримали доступ до природних ресурсів, а й змогли розвинути 533 бізнес-групи соціального лісівництва (KUPS). Тільки за 2025 рік ці групи згенерували близько 3,85 мільярда рупій економічної активності – реальний доказ того, що ліс може бути джерелом не лише екологічної цінності, а й прибутку.
Ще одним яскравим прикладом стало започаткування експорту недеревної лісової продукції. З Малуку до Індії відправлено 30 тонн дамарової смоли, а до Китаю – 15 тонн мускатного горіха, загальною вартістю понад 2 мільярди рупій. Ця продукція вирощена та зібрана громадами в районах Рамбату, Мореллі, Таванесіві, Сорібангу та Хутумурі.
Важливо, що соціальне лісівництво створює нові можливості для жінок, які беруть участь у сортуванні мускатного горіха та інших видів лісової продукції. Сьогодні 36 місцевих жінок отримують стабільний дохід – від 2,5 до 3 мільйонів рупій на місяць. Таким чином, програма сприяє не лише економічному розвитку, а й гендерній рівності та соціальній інтеграції.
На думку Марзукі, досвід Малуку – це приклад нової парадигми управління лісами, коли економічні, екологічні та соціальні вигоди поєднуються у єдину систему. Таке бачення дозволяє Індонезії рухатися в напрямі національної зеленої економіки, що ґрунтується на принципах справедливого розподілу ресурсів, участі місцевих громад і збереження природної рівноваги.
«Очікується, що Малуку стане прикладом того, як корінні громади можуть раціонально управляти лісами», – наголосив заступник міністра.
Індонезія демонструє, що зелена економіка – це не абстракція, а конкретна модель розвитку, де ліс є не об’єктом експлуатації, а партнером у створенні добробуту. Успіх соціального лісівництва може стати натхненням для багатьох країн, які шукають баланс між економічним ростом, соціальною справедливістю та збереженням довкілля.