Китай за останні десятиліття став світовим лідером з масштабної трансформації землекористування: масове заліснення, відновлення луків, перерозподіл сільськогосподарських угідь, стрімка урбанізація. Мета зрозуміла й благородна – боротьба зі зміною клімату, продовольча безпека, відновлення деградованих земель. Однак нове комплексне наукове дослідження вчених Цян Ань, Лю Лю, Арі Стаал, Кун Ян, Йонгмін Чен, Цзін Лю, Гуаньхуа Хуан показує: разом із «зеленими» успіхами країна отримала складний і не завжди очевидний перерозподіл водних ресурсів – через механізм рециркуляції атмосферної вологи.
Простими словами, земля «дихає» водою: ліси, луки та поля випаровують її в повітря, а вітер переносить цю вологу на тисячі кілометрів, де вона знову випадає у вигляді дощу. Саме цей процес і став ключем до розуміння нових водних дисбалансів у Китаї.
Зелене зростання з водною ціною
За період з 2001 до 2020 рік площа лісів у Китаї значно зросла, приблизно на 70-80 мільйонів гектарів (або понад 20%), завдяки масштабним програмам заліснення, що зробило Китай лідером за темпами нарощування лісового покриву в світі. Активно розширювалися також міські території, водно-болотні угіддя та водойми. Водночас скорочувалися луки, безплідні землі та сільськогосподарські угіддя.
Найдинамічніші зміни відбувалися у трьох ключових регіонах:
- Східний мусонний регіон – масове заліснення та урбанізація.
- Тибетське плато – відновлення луків замість безплідних земель.
- Північно-західний посушливий регіон – розширення сільгоспугідь у степах і пустелях.
Здавалося б, екологічний прогрес очевидний. Але водний баланс почав змінюватися не лише локально, а й міжрегіонально.
Більше випаровування – не завжди більше води
Дослідження показало, що внаслідок змін земного покриву:
- Евапотранспірація (випаровування з ґрунту та рослин) зросла на +1,71 мм/рік.
- Опади збільшилися на +1,24 мм/рік.
- Доступність води (різниця між опадами та випаровуванням) зменшилася на –0,46 мм/рік.
Інакше кажучи, води з неба стало трохи більше, але води, доступної для річок, ґрунтів і господарства, стало менше. Причина – ліси й луки активно «повертають» воду в атмосферу, але не вся вона повертається назад у той самий регіон.
Куди «перетікає» вода через повітря
Найцікавіше – просторовий перерозподіл вологи:
- Тибетське плато отримало приріст вододоступності +0,38 мм/рік.
- Східний Китай втратив –0,59 мм/рік.
- Північно-західний посушливий регіон зазнав найбільших втрат
–1,14 мм/рік.
Волога, що випаровується над північно-західними рівнинами й пустелями, під дією західних вітрів масово переноситься на Тибетське нагір’я. Там вона випадає у вигляді опадів, покращуючи водний баланс високогірних територій – але за рахунок ще більшого виснаження посушливих регіонів.
Так формується «атмосферний водопровід», який не враховувався у традиційному водному управлінні.
Заліснення: кліматичний плюс і водний мінус
Найбільший вплив на водний баланс має перетворення пасовищ на ліси. Саме цей тип змін:
- Дав найбільший приріст випаровування.
- Забезпечив часткове збільшення опадів.
- Спричинив найбільше зменшення доступної води.
Для вуглецевої нейтральності це великий плюс: ліси активно поглинають CO₂. Але для водних ресурсів – це серйозний компроміс. У вже вододефіцитних басейнах, як-от у басейні Хуанхе, надмірне заліснення може посилити ґрунтові та гідрологічні посухи.
Вчені прямо говорять про необхідність «розумного заліснення» – з підбором деревних порід, які споживають менше води та краще пристосовані до посушливих умов.
Сільське господарство на піску
Другий великий виклик – перенесення сільськогосподарських угідь на північний захід. Урбанізація «витіснила» поля з економічно розвинених регіонів на посушливі території. Це вигідно для продовольчої безпеки, але дорого для водних ресурсів.
Нові поля потребують масового зрошення. В результаті:
- Посилюється виснаження підземних вод.
- Зростає ризик деградації ґрунтів.
- Формується зона критичного водного стресу.
Дослідники попереджають: без жорстких обмежень на водокористування ці регіони можуть стати осередками екологічної нестабільності.
Атмосферна волога як новий об’єкт управління
Ключова наукова новизна дослідження – пропозиція розглядати не лише річки та підземні води, а й атмосферну вологу як об’єкт управління. Вода вже давно «працює» через повітря, але політика цього не враховує.
Зміна лісів, луків чи орних земель в одному регіоні може:
- Зменшити дощі в іншому.
- Посилити посухи за тисячі кілометрів.
- Або, навпаки, підвищити опади там, де їх раніше бракувало.
Науковці навіть пропонують модель міжрегіональної водної компенсації: регіони, які отримують додаткові опади завдяки «чужому» залісненню, можуть компенсувати витрати тим, хто втрачає власні водні ресурси. Це логіка екологічних платежів нового покоління.
За завісою зеленого успіху – складна система компромісів
Китайський приклад демонструє головний урок сучасної екополітики – екологічні рішення не можуть бути одновимірними:
- Заліснення рятує клімат, але може «висушувати» ґрунти.
- Розширення аграрних земель зміцнює продовольчу безпеку, але підриває водну.
- Відновлення луків покращує екосистеми, але змінює напрямки перенесення вологи.
- Водні, земельні та кліматичні політики більше не можуть існувати окремо.
Висновки авторів дослідження, що змушують замислитись – зелений прорив і водний дефіцит: парадокси китайського заліснення
Дослідження переконливо показує: зміни земного покриву в Китаї не просто змінюють ландшафти – вони перерозподіляють воду між регіонами через атмосферу. Частина територій отримує додаткові ресурси, інші – втрачають. І ці зміни вже сьогодні впливають на продовольчу безпеку, енергетику, екологічну стійкість та життя мільйонів людей.
Цей досвід є надзвичайно показовий. Масштабні програми заліснення, меліорації, відновлення деградованих земель мають плануватися з урахуванням не лише видимої води в річках, а й «невидимої» води в повітрі. Інакше кліматичні рішення завтра можуть стати водною проблемою.
Зелена трансформація – це не лише про дерева. Це про баланс між землею, небом і водою. І цей баланс набагато тонший, ніж здається на перший погляд.
Джерело:
https://agupubs.onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1029/2024EF005565