У час, коли глобальні кліматичні зміни ставлять перед аграрною наукою нові виклики, навіть найніжніша ягода – суниця – опиняється у центрі серйозних наукових дискусій. Сьогодні йдеться не просто про смак і врожайність, а про виживання культури в умовах холоду, короткого літа та зростаючого тиску хвороб.
Саме на цю проблему звернув увагу Аттік ур Реман, дослідник Інституту природних ресурсів Фінляндії (LUKE), який у своїй докторській дисертації показав, що ключ до стійкості – у генах диких предків суниці.
Генетичне коріння стійкості
Культурна полуниця – це результат багатовікової селекції, але, як і будь-який продукт людського втручання, вона втратила частину своєї природної витривалості.
Тим часом її дикі родичі – Fragaria chiloensis і Fragaria virginiana, що походять з Америки, – зберегли надзвичайно багате генетичне різноманіття, здатне подарувати сучасним сортам нове життя.
У польових випробуваннях на південному заході Фінляндії дослідники LUKE виявили значну варіабельність агрономічно важливих ознак:
- здатність виживати суворі зими,
- енергію росту,
- ранній час цвітіння,
- привабливість плодів,
- урожайність,
- та особливо – стійкість до борошнистої роси, головного ворога суничних плантацій.
Близько третини проаналізованих рослин показали високу резистентність до грибкових інфекцій, що відкриває нові горизонти для створення сортів, яким не страшні навіть найскладніші кліматичні виклики.
Коли ДНК стає інструментом селекції
Одним із головних проривів цього дослідження стало поєднання класичних польових спостережень із сучасними геномними технологіями.
Використовуючи ДНК-картування та кількісні генетичні методи, команда Аттіка ур Ремана визначила геномні регіони, відповідальні за ключові ознаки: зимостійкість, час цвітіння та опірність хворобам.
Ключову роль відіграв метод геномного відбору – технологія, яка дозволяє прогнозувати майбутню продуктивність рослини лише за її генетичним профілем.
Навіть невеликі набори даних дали можливість створити точні прогностичні моделі, а включення маркерів стійкості до хвороб значно підвищило їхню ефективність.
Як підкреслює дослідник, геномний відбір дає змогу прискорити селекцію в кілька разів – від років до сезонів. Це означає, що вже найближчим часом виробники зможуть отримати сорти, здатні плодоносити навіть у коротке скандинавське літо, не втрачаючи якості ягід.
Полуниця для майбутнього Півночі
Для країн Півночі Європи, де сезон вирощування обмежений і клімат стає дедалі непередбачуванішим, створення стійких до холоду, хвороб і короткого світлового дня сортів – не просто питання аграрної ефективності, а справа продовольчої безпеки.
Результати цього дослідження мають значення далеко за межами Фінляндії. Вони демонструють, як збереження дикої генетичної спадщини може стати фундаментом інноваційного і сталого сільського господарства у всій Північній Європі.
Наука, що поєднує традиції й інновації
7 листопада 2025 року Аттік ур Реман захистить свою докторську дисертацію «Впровадження геномних інструментів у передселекцію полуниці для північного клімату» в Гельсінському університеті.
Його робота – не просто академічне дослідження, а приклад того, як сучасна геноміка допомагає адаптувати традиційні культури до нових екологічних реалій.
У кожній дикій рослині прихована історія еволюції, витривалості та боротьби за життя.
І сьогодні, коли людство знову шукає баланс між прогресом і природою, саме ця дика спадщина може стати ключем до майбутнього – смаку суниці, що витримає навіть північну зиму.