Сьогодні стає очевидно, що боротьба з деградацією земель уже не може обмежуватися лише висадкою дерев. Світ зіткнувся з явищем, яке дедалі частіше називають «полікризою» – складним переплетінням екологічних, соціальних, економічних та інших викликів. Саме в такій реальності формується нова парадигма відновлення – і одним із найяскравіших її прикладів є трансформація ініціативи «Велика зелена стіна».
Еволюційний шлях символічної ідеї «зеленої смуги дерев»
Цей масштабний проєкт, що охоплює країни Сахелю, пройшов шлях від символічної ідеї «зеленої смуги дерев» до комплексної моделі соціально-економічного відновлення. Адже в умовах, коли понад 3 мільярди людей у світі потерпають від деградації земель, а в Африці до 65% продуктивних територій уже деградовані, просте озеленення не вирішує системних проблем. Навпаки – воно може бути неефективним без врахування реальних потреб людей.
Саме тому новий підхід, який впроваджує Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO) за підтримки Європейського Союзу, базується на інтеграції екологічних і соціально-економічних рішень. Відновлення земель тут розглядається не як екологічна акція, а як інструмент створення стійких засобів для життєдіяльності.
У період з 2016 по 2020 рік ФАО за підтримки ЄС зібрало та висадило 120 тонн насіння та 25 мільйонів саджанців у 10 країнах. Соціальна мобілізація була рушійною силою цих зусиль.
Ключовим принципом стало залучення місцевих громад. Вибір рослин для висаджування більше не визначається виключно науковцями чи адміністраторами – він формується через консультації з населенням. У результаті було ідентифіковано понад 200 видів рослин, корисних для харчування, медицини, кормів та господарства, з яких понад 110 видів було відібрано для практичного відновлення. Важливо, що 76% з них – місцеві види, а понад половина – багатофункціональні.
Такий підхід дав не лише екологічний ефект, але й соціальний результат: рівень виживання насаджень досяг близько 60% після трьох сезонів дощів – показник, який суттєво перевищує історичні результати подібних програм. Причина проста: люди захищають те, що створюють для себе.
Окремий вимір – розвиток ланцюгів доданої вартості недеревної лісової продукції. Йдеться про те, що ліс перестає бути лише джерелом деревини. Він стає основою для економіки: мед, камеді, смоли, фрукти, кормові культури. У деяких громадах Сахелю такі продукти вже формують до 90% доходів домогосподарств. Наприклад, лише від заготівлі кормових культур окремі громади Сенегалу отримують до 80 тисяч доларів США щорічно.
Особливу роль відіграють короткострокові економічні ефекти. Якщо деревам потрібні роки для зростання, то трави, мед чи насіння дають результат уже протягом першого року. Саме це створює мотивацію для участі громад у відновленні – і робить проєкт життєздатним.
Підтримка розвитку ланцюжка створення вартості недеревної лісової продукції
Один із найважливіших уроків, який поступово переосмислює підхід до відновлення деградованих земель, полягає в тому, що ліс – це не лише деревина. Це багатофункціональна екосистема, цінність якої часто прихована у тих ресурсах, що не потребують вирубки.
Оцінки ФАО показали: місцеві громади високо цінують різні частини дерев і рослин, які можна використовувати без знищення самих насаджень. Водночас саме ці «недеревні» ресурси тривалий час залишалися поза фокусом програм відновлення, які традиційно орієнтувалися на деревину як основний економічний продукт.
Сучасний підхід змінює цю логіку. Використовуючи десятиліття накопичених знань і практик, ФАО формує нову модель – таку, що поєднує екологічне відновлення із створенням реальних економічних можливостей для громад. У центрі цієї моделі – розвиток ланцюжків доданої вартості недеревної лісової продукції, здатних забезпечити як короткострокові, так і довгострокові вигоди.
Навчальні програми та практичні заходи зосереджені на п’яти ключових групах продукції, які мають найвищий потенціал у контексті Великої зеленої стіни – з огляду на їхню екологічну адаптивність, ринкову привабливість і відповідність потребам громад.
Кормові ресурси стали одним із найшвидших інструментів економічного ефекту. У регіоні Сахелю, де тваринництво формує до 90% доходів окремих громад, швидкорослі види трав, такі як Panicum laetum та Senna tora, здатні приносити прибуток уже протягом першого року після висадження. Саме цей короткий цикл віддачі є критично важливим: він формує довіру громад до процесів відновлення. Показовим є досвід Сенегалу, де доходи від заготівлі кормових ресурсів досягли 80 000 доларів США на рік.
Насіння та розсадництво формують основу довгострокової стійкості. Сільські техніки проходять спеціалізоване навчання зі збору якісного насіння, методів його розмноження та впровадження систем простежуваності, зокрема відповідно до міжнародних стандартів сертифікації лісового репродуктивного матеріалу. Це створює не лише екологічну, а й інституційну основу для відновлення.
Фрукти та горіхи відкривають новий вимір поєднання харчової безпеки та економіки. Такі посухостійкі види, як Balanites aegyptiaca, Boscia senegalensis, Sclerocarya birrea та Parkia bigolobosa, не лише відновлюють екосистеми, але й стають джерелом доходу через переробку та реалізацію продукції. ФАО спрямовує зусилля на вдосконалення технологій видобутку олії, подовження терміну зберігання продукції та забезпечення її безпечної обробки.
Камеді та смоли мають стратегічне значення на глобальному ринку. Африка забезпечує до 98% світового виробництва гуміарабіку, і вид Acacia senegal стає природним ядром для поєднання відновлення земель із формуванням стабільних доходів. Паралельно розвивається робота з іншими комерційно перспективними видами – Combretum, Albizzia, Boswellia, Commiphora – із фокусом на підвищення якості збору, сортування та обробки.
Бджільництво є, можливо, найбільш символічним прикладом синергії природи й економіки. За мінімальних інвестицій воно забезпечує швидкий результат, водночас посилюючи екосистемні функції через запилення. У поєднанні з висадженням медоносних дерев і чагарників, навіть у регіонах, непридатних для традиційного землеробства, бджільництво стає основою локальної економіки. Громади навчаються не лише виробляти мед і віск, а й управляти ландшафтами, які підтримують цю діяльність.
Інституційний бік відновлення
Не менш важливою є інституційна складова. У громадах створюються спеціальні комітети управління (COGE), які відповідають за планування, догляд та використання відновлених територій. Значна роль у цих процесах належить жінкам, які не лише беруть участь у прийнятті рішень, а й отримують додаткові можливості для економічної діяльності завдяки зменшенню фізично важкої праці.
На цьому тлі стає очевидним: екологічне відновлення без соціального виміру приречене на обмежений ефект. І навпаки – інтегрований підхід здатен вирішувати одразу кілька завдань: підвищення продовольчої безпеки, зростання доходів, зниження рівня бідності та навіть зменшення вимушеної міграції. Станом на сьогодні у регіоні Сахелю вже понад 7,6 мільйона людей були змушені змінили своє місце проживання через кліматичні та соціальні чинники, і саме такі програми можуть змінити цю тенденцію.
Досвід «Великої зеленої стіни» формує нову логіку глобальної кліматичної політики. Відновлення більше не є витратною статтею – воно стає інвестицією у стабільність. Ліси, дерева та навіть недеревна продукція перетворюються на інструменти економічного розвитку, соціальної інтеграції та кліматичної адаптації.
У підсумку, головний урок цієї ініціативи полягає в простій та принциповій ідеї: неможливо відновити землю, не відновивши життя людей, які на ній живуть. І саме цей підхід може стати орієнтиром для майбутніх програм відновлення не лише в Африці, але й у світі загалом.
Джерело: Огляд підготовлено Відділом аналітики у лісовій галузі ДП «ЛІАЦ» на основі матеріалів ФАО, що знаходяться на офіційному сайті https://openknowledge.fao.org/items/cc298430-f40d-4423-a954-343a722effd0 (дата доступу 04.05.2026)