АНАЛІТИЧНИЙ РЕСУРС
ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛІАЦ"
ВІСНИК ЛІСОВОЇ ГАЛУЗІ

Регламент ЄС EUDR формує нову архітектуру глобальної торгівлі. Для країн-виробників це необхідність розвивати системи простежуваності, відкритості даних та екологічної відповідальності.

Захист лісів давно перестав бути виключно внутрішньою справою окремих держав. У глобалізованій економіці сировина перетинає кордони, виробничі ланцюги охоплюють десятки країн, а рішення, ухвалені на одному континенті, можуть безпосередньо впливати на природні ресурси іншого.

Саме в цьому контексті Європейський Союз запровадив Регламент (ЄС) 2023/1115 – EUDR, спрямований на мінімізацію внеску європейського споживання та виробництва у глобальне знелісення і деградацію лісів.

Його ключова вимога полягає в тому, що відповідна продукція, яка розміщується на ринку ЄС або експортується з нього, має бути вільною від знелісення, виробленою відповідно до застосовного законодавства країни виробництва та забезпеченою належною інформацією для проведення процедури належної перевірки.

Важливо розуміти: EUDR не обмежується встановленням вимог до операторів на європейському ринку. Європейська Комісія розглядає його впровадження як глобальний процес, що потребує взаємодії з країнами-виробниками, міжнародними організаціями, бізнесом, фермерами та іншими зацікавленими сторонами.

Адже ефективно протидіяти знелісенню неможливо лише шляхом перевірки готової продукції на кордоні. Для цього необхідно працювати з першопричинами екологічних ризиків, покращувати якість інформації про походження сировини та сприяти переходу до сталих моделей виробництва.

Міжнародне партнерство: чому ЄС взаємодіє з країнами-виробниками?

Одна з особливостей EUDR полягає в тому, що його основні юридичні зобов’язання покладаються на операторів і трейдерів, які розміщують відповідну продукцію на ринку ЄС, надають її на цьому ринку або експортують із нього.

Тобто Регламент не встановлює автоматично прямих юридичних обов’язків для кожного виробника в третій країні лише через те, що він вирощує, заготовляє або виробляє відповідну сировину.

Водночас практичний вплив EUDR виходить далеко за межі Європейського Союзу. Європейські покупці можуть звертатися до своїх постачальників за інформацією про походження продукції, геолокацію земельних ділянок, законність виробництва та інші відомості, необхідні для виконання вимог Регламенту.

Таким чином, країни-виробники стають важливими учасниками формування нової системи міжнародної простежуваності. Від якості їхніх національних систем обліку, доступності інформації, документального підтвердження та механізмів контролю буде залежати спроможність бізнесу відповідати вимогам європейського ринку.

Європейська Комісія визначила декілька ключових напрямів міжнародної співпраці:

  • формування спільного розуміння цілей, вимог і механізмів EUDR, зокрема системи класифікації країн за рівнем ризику;
  • надання практичних рекомендацій виробникам, включно з малими фермерами, щодо геолокації та інформації про законність виробництва;
  • підтримка переходу до сталих ланцюгів створення вартості, які не спричиняють знелісення;
  • розвиток діалогу між ЄС, країнами-партнерами та зацікавленими сторонами щодо практичного впровадження Регламенту.

Це принципово важливий підхід: ЄС прагне сприяти формуванню умов, за яких країни-виробники зможуть адаптувати власні системи виробництва та управління до нових стандартів.

81,5 мільйона євро для глобального переходу до ланцюгів без знелісення

Міжнародне партнерство в межах EUDR має не лише нормативний, а й фінансовий вимір.

У рамках глобальної ініціативи Команда Європи щодо ланцюгів створення вартості без знелісення (Team Europe Initiative on Deforestation-free Value Chains) Європейський Союз та його держави-члени мобілізували 81,5 мільйона євро цільового фінансування.

Ці кошти спрямовуються на протидію знелісенню та підтримку країн-партнерів і ключових учасників ланцюгів постачання, зокрема малих фермерських господарств, у понад 26 країнах.

Особлива увага приділяється тим, хто може зіткнутися з найбільшими практичними труднощами під час адаптації до нових вимог: малим виробникам, місцевим громадам та підприємствам, які потребують технічної, консультаційної або інституційної підтримки.

Адже для великого міжнародного бізнесу створення систем простежуваності може бути питанням організаційних і технологічних інвестицій. Для невеликого виробника це нерідко означає необхідність отримати доступ до цифрових інструментів, навчитися працювати з геопросторовими даними, належно документувати походження продукції та зрозуміти нові вимоги покупців.

Тому фінансова й технічна підтримка є важливою умовою справедливого переходу до нової моделі торгівлі. Вона має допомогти уникнути ситуації, за якої екологічні стандарти стають непропорційним тягарем для малих виробників, водночас зберігаючи основну мету Регламенту – захист лісів.

Бенчмаркінг EUDR: як Європейський Союз визначає ризик країни?

Одним із ключових механізмів Регламенту є система бенчмаркінгу країн (country benchmarking), передбачена статтею 29 EUDR.

Її призначення – класифікувати країни або їхні окремі частини за рівнем ризику виробництва відповідних товарів і продукції, які не відповідають критерію відсутності знелісення.

Простіше кажучи, Європейська Комісія оцінює, наскільки ймовірно, що відповідна сировина або продукція походить із територій, пов’язаних зі знелісенням.

За результатами такої оцінки країнам присвоюється одна з трьох категорій:

  • Низький ризик (low risk) – країни, у яких імовірність виробництва відповідної продукції, пов’язаної зі знелісенням, оцінюється як низька.
  • Стандартний ризик (standard risk) – базова категорія для країн, які не віднесені до низького або високого рівня ризику.
  • Високий ризик (high risk) – країни, для яких встановлено підвищену ймовірність виробництва відповідної продукції, пов’язаної зі знелісенням.

Важливо, що ця класифікація поширюється не лише на треті країни, а й на держави-члени Європейського Союзу. Отже, бенчмаркінг є загальним механізмом оцінювання, а не інструментом, спрямованим виключно на зовнішніх торговельних партнерів ЄС.

Початковий перелік країн було затверджено Імплементаційним регламентом Комісії (ЄС) 2025/1093 від 22 травня 2025 року. У ньому визначено країни з низьким і високим рівнями ризику, тоді як для всіх інших країн зберігається стандартний рівень.

Таким чином, бенчмаркінг створює спільну основу для застосування ризик-орієнтованого підходу до належної перевірки та державного контролю.

За якими критеріями оцінюють країни?

Класифікація країн не повинна ґрунтуватися на суб’єктивних припущеннях або політичних оцінках. Європейська Комісія декларує принципи справедливості, об’єктивності та прозорості, а методологія передбачає використання кількісних і якісних критеріїв.

Основою оцінювання є положення статті 29 EUDR та відповідна методологія Європейської Комісії.

Кількісна складова спирається насамперед на наукові дані та міжнародно визнані статистичні джерела. Особливе місце посідають матеріали Глобальної оцінки лісових ресурсів (Global Forest Resources Assessment), яку готує Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO).

Зокрема, враховуються:

  • темпи знелісення та масштаби втрати лісового покриву;
  • співвідношення площ знелісення із загальною площею лісів;
  • тенденції розширення сільськогосподарських угідь, пов’язані з відповідними товарними групами;
  • динаміка виробництва відповідної сировини та інші показники, передбачені Регламентом.

Якісна складова дає змогу врахувати ширший контекст, який не завжди можна повністю відобразити статистичними показниками.

Йдеться, зокрема, про наявність і ефективність законодавства, механізмів забезпечення його виконання, прозорість доступу до інформації, міжнародну співпрацю, а також інші критерії, визначені статтею 29 EUDR.

Поєднання кількісного та якісного підходів дозволяє оцінювати не лише фактичні масштаби втрати лісів, а й умови, які впливають на здатність держави запобігати знелісенню та забезпечувати належне управління природними ресурсами.

Водночас важливо розуміти, що бенчмаркінг не є індивідуальним аудитом кожного виробника, підприємства або лісової ділянки. Це оцінка на рівні країни або її частини, яка використовується для визначення загального рівня ризику.

Що змінює класифікація для бізнесу та державного контролю?

Практичне значення бенчмаркінгу полягає в тому, що він безпосередньо впливає на інтенсивність перевірок і обсяг процедур належної перевірки.

Інакше кажучи, категорія ризику країни визначає, наскільки глибокими мають бути окремі процедури перевірки та яку увагу відповідній продукції приділятимуть компетентні органи держав-членів ЄС.

Низький ризик: можливість застосування спрощеної належної перевірки

Для продукції, яка походить із країн низького ризику, EUDR передбачає можливість застосування спрощеної процедури належної перевірки відповідно до статті 13.

Однак це не означає автоматичного звільнення від усіх вимог Регламенту.

Оператор повинен зібрати інформацію, передбачену статтею 9, та мати достатні підстави вважати, що продукція відповідає вимогам EUDR. Спрощена процедура не передбачає проведення повної оцінки ризику та вжиття заходів щодо його зменшення за статтями 10 і 11, якщо виконуються умови, встановлені Регламентом.

Зокрема, оператор має бути впевнений, що відповідна продукція походить із країн або їхніх частин із низьким рівнем ризику та не була змішана з продукцією невідомого походження або походженням із територій стандартного чи високого ризику.

Стандартний ризик: повна процедура належної перевірки

Для продукції з країн стандартного ризику застосовується загальна процедура належної перевірки.

Вона передбачає три основні етапи:

  • Збір інформації про продукцію, її походження, постачальників і геолокацію земельних ділянок.
  • Оцінювання ризику невідповідності вимогам EUDR.
  • Вжиття заходів щодо зменшення ризику, якщо він не є відсутнім або незначним.

Отже, оператор повинен не лише отримати необхідні документи, а й оцінити їхню достатність, достовірність та узгодженість із фактичними обставинами виробництва.

Високий ризик: посилена увага та контроль

Для продукції з країн високого ризику передбачено посилену увагу з боку компетентних органів ЄС.

Регламент установлює підвищену частку перевірок операторів і трейдерів, які постачають відповідну продукцію з таких країн. Відповідно до статті 16, компетентні органи мають перевіряти щонайменше 9% операторів і трейдерів, які працюють із продукцією високого ризику, а також передбачені Регламентом частки відповідних обсягів продукції.

Водночас важливо: навіть якщо країна належить до категорії високого ризику, це не означає автоматичної заборони на постачання всієї продукції з її території. Вирішальним залишається дотримання вимог EUDR щодо конкретної продукції та належне виконання процедури перевірки.

Таким чином, бенчмаркінг не встановлює автоматичних торговельних обмежень, а формує диференційований підхід до перевірки та оцінювання ризиків.

Чи можуть країни впливати на процес бенчмаркінгу?

Європейська Комісія передбачає можливість участі країн-партнерів у процесі обміну інформацією та діалогу щодо класифікації.

Країни не зобов’язані надавати ЄС інформацію для проведення бенчмаркінгу. Водночас будь-яка держава може добровільно передавати відповідні дані та матеріали на будь-якому етапі процесу, незалежно від того, чи ведеться між нею та Європейською Комісією окремий діалог.

Особливу увагу Комісія приділяє країнам, які мають значні торговельні зв’язки з ЄС у межах товарних груп, охоплених EUDR.

Крім того, стаття 29 передбачає діалог із країнами, класифікованими як країни високого ризику або такими, що можуть бути віднесені до цієї категорії.

Важливим майданчиком для такої взаємодії є Багатостороння платформа з питань захисту та відновлення лісів (Multi-Stakeholder Platform on Protecting and Restoring the World’s Forests).

Вона об’єднує представників держав-членів ЄС, третіх країн, бізнес-асоціацій, громадських організацій та інших зацікавлених сторін. У межах її роботи обговорюються питання впровадження EUDR, методологічні підходи, практичні труднощі та найкращі практики.

Такий механізм має важливе значення: країни-партнери отримують можливість не лише ознайомлюватися з підходами Європейської Комісії, а й представляти власні дані, пояснювати національну специфіку та брати участь у фаховому діалозі.

Україна в системі бенчмаркінгу: можливість і відповідальність

Для України тема бенчмаркінгу має особливе значення, адже деревина та продукція з неї є важливою складовою зовнішньої торгівлі та інтеграції українського лісового сектору до європейського ринку.

Відповідно до чинного переліку Європейської Комісії, затвердженого Імплементаційним регламентом (ЄС) 2025/1093, Україну віднесено до категорії країн із низьким рівнем ризику.

Це створює важливі передумови для застосування спрощеної належної перевірки до відповідної продукції українського походження за умови виконання всіх передбачених Регламентом вимог.

Однак низький рівень ризику не означає, що українська продукція автоматично вважається такою, що відповідає EUDR. Він також не звільняє операторів від обов’язку збирати необхідну інформацію та підтверджувати відповідність продукції критеріям Регламенту.

Для України це, передусім, можливість продемонструвати переваги національної системи управління лісовими ресурсами, прозорість обліку деревини, ефективність документального супроводу та спроможність забезпечувати простежуваність походження продукції.

Особливого значення набуває розвиток цифрових інструментів, які дають змогу працювати з інформацією про лісові ділянки, геолокацію, походження деревини та відповідні документи.

У цьому контексті важливою є не лише наявність окремих інформаційних систем, а й узгодженість даних, можливість їх перевірки, належна якість геопросторової інформації та ефективна взаємодія між державними органами й учасниками ринку.

Для українського лісового сектору бенчмаркінг має стати стимулом до подальшого розвитку інституційної та цифрової спроможності.

Від класифікації ризиків – до довгострокового партнерства

EUDR формує нову модель міжнародної взаємодії, у якій екологічна відповідальність стає невіддільною складовою економічних відносин.

Система бенчмаркінгу допомагає Європейському Союзу спрямовувати контрольні ресурси туди, де ризики знелісення є найбільш значними. Міжнародна співпраця, своєю чергою, має сприяти тому, щоб країни-виробники отримували необхідну інформаційну, технічну та фінансову підтримку для переходу до сталих ланцюгів постачання.

Зрештою, головна мета EUDR полягає не в тому, щоб поділити країни на успішні й проблемні. Його завдання – створити умови, за яких походження продукції буде прозорим, ризики – належно оціненими, а економічний розвиток не відбуватиметься ціною втрати лісів.

У новій архітектурі глобальної торгівлі довіра до продукції починається з довіри до даних, а відповідальність за збереження лісів стає спільним завданням країн, виробників, бізнесу та міжнародних партнерів.

 

Джерело:

Огляд підготовлено Відділом аналітики у лісовій галузі ДП «ЛІАЦ» на основі матеріалів, що знаходяться на офіційному сайті Європейської Комісії https://environment.ec.europa.eu/topics/forests/deforestation/regulation-deforestation-free-products_en  (дата доступу 11.11.2026)