Європейські ліси переживають період, який дедалі важче назвати звичайним коливанням. Супутникові дані свідчать: після 2018 року втрати надземної лісової біомаси різко прискорилися. Особливо відчутним цей процес став у Німеччині, Чехії та Польщі – саме там, де ліси традиційно накопичували значні запаси деревини та вуглецю.
Ліс для людини часто вимірюється гектарами. Для клімату ж важливіше інше питання: скільки вуглецю цей гектар здатен утримувати?
Саме тому нове дослідження, опубліковане в Nature Geoscience, привертає особливу увагу. Науковці за допомогою супутникового дистанційного зондування проаналізували зміни надземної біомаси на площі близько 216 млн гектарів європейських лісів упродовж 1985 – 2023 років.
Результат – 6,5 ± 0,8 млрд тонн втраченої надземної біомаси.
Але ще тривожнішим є не сам масштаб втрат, а їхня динаміка: починаючи з 2018 року темпи втрати біомаси стали приблизно на 46% вищими, ніж у середньому за попередній період 1985 – 2017 років.
Це означає, що європейські ліси не просто втрачають біомасу. Вони втрачають її швидше.
За цифрою 6,5 мільярда тонн стоять дві різні історії
Дослідження дозволяє розділити втрати біомаси на дві основні групи: заготівлю деревини та природні порушення лісів.
За оцінкою авторів, близько 82% загальних втрат, або приблизно 5,3 ± 0,7 млрд тонн, пов’язані із заготівлею, яка передбачає заміну насаджень.
Ще 18,2% – близько 1,2 ± 0,1 млрд тонн – припадає на природні порушення високої інтенсивності.
До них належать буревії, посухи, пожежі, спалахи шкідників, зокрема короїдів.
На перший погляд може здатися, що головною причиною втрат залишається господарська діяльність. І в масштабі всього 38-річного періоду це справді так.
Однак саме тут починається найважливіша частина дослідження.
Динаміка останніх років принципово відрізняється від попередніх десятиліть.
Якщо в північній Європі зростання втрат біомаси значною мірою пояснюється розширенням площ заготівлі, то в помірних лісах Центральної Європи ключовим фактором останніх років стали природні порушення.
2018 рік став своєрідною точкою перелому
Особливо показовим є період 2018 – 2023 років.
Саме тоді в Центральній Європі сформувалися масштабні осередки втрат біомаси. Німеччина, Чехія та Польща опинилися серед найбільш уражених країн.
Одним із головних чинників стали багаторічні спалахи європейського ялинового короїда, яким передували посухи та екстремально високі температури.
Механізм тут досить простий.
Посуха послаблює дерева. Здорове дерево здатне захищатися від шкідників, зокрема виробляючи смолу. Але тривалий дефіцит води знижує його захисні можливості. У результаті короїд отримує сприятливі умови для масового розмноження.
Так виникає ланцюг: потепління → посуха → ослаблення дерев → спалах шкідників → загибель насаджень → втрата біомаси → зменшення здатності лісу поглинати вуглець.
І саме цей ланцюг, на думку дослідників, дедалі більше визначатиме майбутнє європейських лісів.
Найбільша проблема – не там, де втрачається найбільше площі
Одним із найцікавіших висновків дослідження є те, що площа порушення не завжди прямо відповідає обсягу втраченої біомаси.
Інакше кажучи, гектар лісу – не завжди однаковий гектар.
У середземноморських лісах пожежа може охопити значну територію, але через відносно невисокі запаси біомаси абсолютні втрати можуть бути меншими.
Натомість у густих і високопродуктивних помірних лісах Центральної Європи навіть порівняно невеликий осередок порушення здатний знищити значний запас біомаси.
Саме тому 71% площі природних порушень у дослідженні припадало на помірні ліси, але вони забезпечували близько 86% втрат біомаси.
Це дуже важливий сигнал для лісової політики.
Оцінювати стан лісів лише за площею втрат недостатньо. Потрібно знати, який запас біомаси був втрачений на цій площі.
Адже вуглецевий потенціал лісу визначається не тільки кількістю гектарів, а й тим, скільки деревини, органічної речовини та вуглецю накопичено на кожному з них.
Німеччина, Чехія та Польща: парадокс багатого лісу
Особливо показовою є ситуація в Центральній Європі.
Німеччина, Чехія, Польща та Словаччина мають значні запаси біомаси. Сприятливі умови росту та історично відносно низькі темпи вирубування сприяли накопиченню значних запасів деревини.
Але те, що раніше було перевагою, за нових кліматичних умов може перетворюватися на фактор ризику.
Чим більше біомаси накопичено в уразливих насадженнях, тим більшою може бути втрата в разі масштабного природного порушення.
Саме це дослідники називають зростанням «чутливості» втрати біомаси до площі порушення.
Після 2014 року ця чутливість у помірних лісах почала зростати, а після 2018 року стала особливо помітною.
Отже, сьогодні недостатньо сказати: «площа пошкодженого лісу збільшилася на певний відсоток».
Потрібно поставити інше питання – скільки біомаси та вуглецю було втрачено на цій площі?
Ліс як кліматичний щит: чи можемо ми на нього розраховувати?
Цей висновок особливо важливий для Європейського Союзу.
Європейські ліси містять приблизно 10,6 млрд тонн вуглецю в надземній біомасі. Зростання запасів надземної біомаси у 1990 – 2022 роках компенсувало близько 10% викидів парникових газів Європи.
Тобто ліс – це не лише екосистема, джерело деревини, середовище існування біорізноманіття чи простір для рекреації.
Ліс є частиною кліматичної інфраструктури Європи.
ЄС поставив перед собою амбітну мету – збільшити поглинання вуглецю секторами землекористування, змінами у землекористуванні та лісовим господарством до 310 млн тонн CO₂-еквівалента у 2030 році.
Але виникає принципове запитання – що станеться, якщо кліматичні зміни одночасно збільшуватимуть потребу в лісовому поглиначі й послаблюватимуть самі ліси?
Саме в цьому полягає один із найбільших викликів європейської кліматичної політики.
Ліс не можна розглядати лише як стабільний «поглинач»
Тривалий час у кліматичній політиці ліс сприймався як своєрідний природний союзник: дерева ростуть, накопичують біомасу,
поглинають CO₂ – отже, лісовий поглинач поступово посилюється.
Але сучасні дослідження дедалі чіткіше показують: ліс – це динамічна система, а не постійний резервуар вуглецю.
Він може бути поглиначем сьогодні, але стати джерелом викидів завтра – через пожежу, посуху, буревій або масове пошкодження шкідниками.
І чим сильніше змінюється клімат, тим менш передбачуваною стає ця рівновага.
Дослідження також показує, що втрати біомаси в помірних лісах через природні порушення після 2018 року зросли приблизно на 47,6% порівняно з періодом 1985 – 2017 років.
Водночас втрати біомаси від заготівлі по всій Європі за весь період також зростали – приблизно на 28,7% порівняно з попереднім періодом.
Тобто Європа одночасно стикається з двома процесами: зростаючим попитом на деревину та зростанням кліматично обумовлених природних порушень.
Їхня взаємодія може стати одним із центральних питань лісової політики наступних десятиліть.
Супутник бачить те, чого не видно з землі
Особливе значення дослідження полягає і в методології.
Науковці використали багаторічні супутникові дані Landsat та карти щільності надземної біомаси, щоб простежити не просто зміну лісового покриву, а кількісну втрату біомаси.
Це принципово важливий крок.
Технології дистанційного зондування дозволяють перейти від запитання «Де зник лісовий покрив?» до значно складнішого «Скільки біомаси та потенційно накопиченого вуглецю було втрачено?»
Для сучасного управління лісами це означає перехід від простого картографування площ до моніторингу стану та запасів лісових екосистем.
І саме тут цифрові технології, супутникові системи, ГІС, дистанційне зондування та автоматизована аналітика можуть докорінно змінити підходи до лісового господарства.
Європа отримує новий виклик: управляти не лише лісом, а й ризиком
Дослідники наголошують: природні порушення, ймовірно, продовжать посилюватися в умовах зміни клімату.
Очікується збільшення частоти посух, пожеж та поширення короїдів. Змінюватиметься і географія ризиків. Наприклад, сприятливіші кліматичні умови можуть сприяти подальшому поширенню шкідників на північ.
Це означає, що традиційна модель управління, за якої основна увага приділяється плануванню заготівлі та відновлення, поступово має доповнюватися системним управлінням природними ризиками.
Моніторинг має дозволяти не тільки зафіксувати факт загибелі лісу, а й своєчасно побачити:
- де накопичується критичний запас біомаси;
- які насадження стають найбільш уразливими до посухи;
- де формується ризик масового поширення шкідників;
- як змінюється пожежна небезпека;
- які території можуть втратити найбільшу кількість біомаси у випадку порушення;
- наскільки швидко відбувається відновлення після пошкодження.
Це система раннього попередження для лісового сектору та кліматичної політики.
Важливе застереження: 6,5 млрд тонн – не означає чисту втрату вуглецю
Науковці окремо наголошують на обмеженнях дослідження.
Оцінені 6,5 млрд тонн – це втрати надземної біомаси, а не повний баланс вуглецю лісових екосистем.
Розрахунки не враховують повною мірою приріст біомаси після порушення, відновлення лісу, зміни запасів вуглецю в ґрунті та інші складові повного вуглецевого бюджету.
Крім того, супутникові продукти мають власні похибки, а карти втрати деревного покриву не охоплюють усі види маломасштабних або низькоінтенсивних порушень.
Тому результати не слід трактувати як остаточний «розрахунок» втрат вуглецю Європою.
Але саме це робить висновок дослідження ще цікавішим: навіть за консервативної оцінки тенденція прискорення втрат біомаси є очевидною.
Важливий сигнал щодо кліматичної цінності
Мабуть, найважливіший урок цього дослідження полягає в тому, що в XXI столітті площа лісу сама по собі вже не може бути головним показником його кліматичної цінності.
Можна мати стабільну площу лісів – і водночас втрачати значні запаси біомаси.
Можна відновлювати лісові площі – але молоді насадження не одразу компенсують втрати зрілого лісу.
Можна навіть збільшувати площу лісів – і паралельно спостерігати зменшення їхнього реального внеску в поглинання вуглецю.
Тому майбутня лісова політика має відповідати не лише на питання «Скільки гектарів лісу ми маємо?»
А й на питання – «Скільки біомаси та вуглецю зберігають ці ліси, наскільки вони стійкі до кліматичних ризиків і як швидко змінюється їхній стан?»
Еволюція екосистемної функції лісів
Європейські ліси залишаються одним із найважливіших природних союзників у боротьбі зі зміною клімату. Але нові супутникові дані показують: цей союзник більше не може сприйматися як гарантований і невичерпний.
6,5 млрд тонн втраченої надземної біомаси за 1985 – 2023 роки та прискорення втрат після 2018 року – це сигнал про зміну самої поведінки лісових екосистем.
І, можливо, головний виклик для європейської та національної лісової політики сьогодні полягає не тільки в тому, щоб виростити більше лісу, а в тому, щоб зробити наявні ліси стійкішими до впливу світу, який швидко змінюється.
Бо майбутнє лісу визначатиметься вже не лише тим, скільки дерев ми посадимо, а й тим, чи зможуть вони пережити кліматичні екстремуми, зберегти біомасу і продовжити виконувати свою ключову екосистемну функцію – поглинати та утримувати вуглець.
Джерело:
Огляд підготовлено Відділом аналітики у лісовій галузі ДП «ЛІАЦ» на основі матеріалів, що знаходяться на офіційному сайті дослідження https://www.nature.com/articles/s41561-026-02032-y (дата доступу 11.08.2026)