У Монголії проходить глобальна конференція, яка нагадує: боротьба з деградацією земель – це одна з ключових умов продовольчої, водної, кліматичної та соціальної безпеки світу
Земля рідко зникає раптово. Вона втрачає родючість поступово. Виснажується ґрунт, зменшується кількість води, деградують пасовища, слабшають екосистеми, а посухи стають частішими та тривалішими. Спочатку ці зміни можуть здаватися локальними. Але з часом вони перетворюються на глобальну проблему.
Саме тому сьогодні світ дедалі уважніше дивиться не лише на те, скільки лісів ми втрачаємо, скільки викидів виробляємо чи скільки видів зникає, а й на стан самої землі, від якої залежить життя суспільства.
У цьому контексті особливого значення набуває 17-та сесія Конференції сторін Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD COP17), яка проходить в Улан-Баторі, Монголія, з 17 до 28 серпня 2026 року.
Її тема звучить просто і водночас надзвичайно символічно: «Відновлення землі. Відновлення надії».
І це не лише красивий дипломатичний слоган. За ним стоїть питання, від якого залежить майбутнє мільярдів людей: чи зможемо ми відновити природні ресурси швидше, ніж вони деградують?
Земля – фундамент, на якому тримається все
Конвенція ООН про боротьбу з опустелюванням є одним із трьох ключових міжнародних природоохоронних договорів, відомих як Ріо-конвенції, поряд із кліматичною конвенцією та конвенцією про біологічне різноманіття.
Це дуже важливе поєднання.
Адже клімат, біорізноманіття та стан земель не існують окремо один від одного.
Погіршується стан ґрунтів – знижується продуктивність сільського господарства.
Зникає рослинність – слабшає здатність ландшафтів утримувати воду.
Деградують екосистеми – скорочується біорізноманіття.
Посилюється посуха – зростає економічна та соціальна вразливість громад.
Тому земля є своєрідною точкою перетину екології, економіки та безпеки.
Саме цей підхід намагається посилити COP17.
40% поверхні планети вже відчуває наслідки деградації
Масштаб проблеми вражає.
За наведеними матеріалами UNCCD, деградація земель уже впливає на до 40% поверхні суші світу.
Це означає не просто погіршення стану природи.
Йдеться про прямі наслідки для виробництва продовольства, доступності води, біорізноманіття, засобів до існування людей та економічної стабільності.
Особливо вразливими є території сухих земель, де навіть незначна зміна водного балансу може мати серйозні наслідки для населення.
І тут виникає принципове питання: чи можемо ми й надалі розглядати боротьбу з опустелюванням як виключно екологічний напрям?
Очевидно, що ні.
Посуха сьогодні – це питання продовольчої безпеки, водопостачання, економіки, міграції та соціальної стабільності.
Від мільярда гектарів обіцянок – до мільярда гектарів відновленої землі
За останнє десятиліття країни світу взяли на себе зобов’язання відновити один мільярд гектарів деградованих земель до 2030 року.
Цифра величезна.
Але сьогодні головний виклик полягає вже не стільки у формулюванні глобальних цілей, скільки у їх реалізації.
Адже між міжнародним документом і відновленою ділянкою землі є величезна дистанція.
Потрібні фінансові ресурси, технології, наукові дослідження, ефективне управління, підготовлені фахівці та, найголовніше, системна робота безпосередньо на місцях.
Саме тому COP17 має стати конференцією, де її справжня цінність визначатиметься тим, наскільки глобальні домовленості перетворяться на конкретні проєкти, інвестиції та результати на землі.
Посуха: природне явище, яке стає фактором глобальної нестабільності
Окреме місце у порядку денному COP17 займає посуха.
І це закономірно.
Посуха здатна одночасно впливати на сільське господарство, ліси, водні ресурси, енергетику та місцеву економіку.
Коли зменшується доступність води, суспільство змушене конкурувати за обмежений ресурс. Коли падає врожайність, зростають економічні ризики. Коли деградують пасовища, під загрозою опиняється традиційне тваринництво та засоби до існування цілих громад.
За даними, представленими в матеріалах COP17, понад 70 країн уже мають національні плани щодо посухи.
Це важливий крок.
Проте стратегія реагування на посуху повинна передбачати не лише дії після настання кризової ситуації. Світ дедалі більше потребує переходу до попередження ризиків, адаптації та підвищення стійкості ландшафтів.
Іншими словами, краще інвестувати у здатність землі пережити посуху, ніж постійно боротися з її наслідками.
Пасовища, вода і люди: чому COP17 говорить не лише про ґрунти
Особливістю нинішньої конференції є ширший погляд на проблему.
У центрі уваги – не тільки деградовані землі, а й пасовища, земельне володіння, міграція, вода, продовольча безпека, малі острівні держави та права місцевих громад.
Це важливий сигнал.
Земельна політика не може бути ефективною, якщо вона розробляється винятково «зверху».
Люди, які щодня працюють на землі, залежать від неї економічно та соціально, мають бути не пасивними отримувачами рішень, а їх учасниками.
Саме тому дедалі більшого значення набувають місцеві громади, жінки, молодь, корінні народи та традиційні землекористувачі.
Три екологічні кризи – одна відповідь
Одним із найважливіших меседжів COP17 є необхідність подолати роз’єднаність екологічної політики.
Протягом тривалого часу світ звик розглядати зміну клімату, втрату біорізноманіття, деградацію земель як три різні проблеми.
Насправді це три взаємопов’язані прояви однієї системної кризи.
Тому рішення також повинні бути інтегрованими.
Наприклад, відновлення ландшафту може одночасно: відновлювати ґрунти → утримувати воду → підтримувати біорізноманіття → підвищувати стійкість до посухи → покращувати умови для сільського господарства → підтримувати місцеву економіку.
Саме така логіка поступово стає основою міжнародної екологічної політики.
Ліс як частина відповіді на земельну кризу
Для лісового сектору ця тема має особливе значення.
Ліс – це природна система, яка впливає на водний баланс, ґрунти, мікроклімат, біорізноманіття та стійкість ландшафтів.
Відновлення деградованих земель може передбачати лісовідновлення, агролісівництво, відновлення природної рослинності, захист водозбірних територій та інші природоорієнтовані рішення.
Але ключовим словом тут залишається «відновлення», а не просто «озеленення».
Посадити дерева – ще не означає відновити екосистему.
Необхідно забезпечити відповідність видів місцевим умовам, стійкість насаджень до посух, пожеж, шкідників і хвороб, а також довгостроковий моніторинг результатів.
У цьому сенсі сучасне лісове господарство дедалі більше перетворюється з управління деревними ресурсами на управління стійкістю екосистем.
Фінансування залишається одним із головних питань
Навіть найкраща стратегія не працюватиме без фінансування.
Саме тому COP17 значну увагу приділяє мобілізації державного та приватного фінансування для відновлення земель і підвищення стійкості до посухи.
Це одна з найбільш складних проблем.
Відновлення земель часто потребує значних інвестицій сьогодні, тоді як економічний та екологічний ефект може проявитися лише через роки.
Тому необхідно створювати такі фінансові механізми, які дозволять зробити природоорієнтовані рішення економічно привабливими.
Фактично йдеться про зміну підходу: інвестиції у землю мають розглядатися як інвестиції у довгострокову економічну та соціальну стійкість.
ПРООН: від глобальних домовленостей до конкретних дій
Важливу роль у цьому процесі відіграє ПРООН, яка співпрацює з понад 140 країнами у питаннях відновлення деградованих ландшафтів, підвищення стійкості до посухи, удосконалення управління землями та підтримки сталих засобів до існування.
Особливий акцент робиться на інтегрованих рішеннях, які поєднують: землю + воду + продовольство + клімат + біорізноманіття + місцеву економіку.
Це принципово новий рівень мислення.
Адже неможливо ефективно відновлювати землю, якщо одночасно не вирішувати питання води. Неможливо забезпечити продовольчу безпеку без стійких земельних ресурсів. Неможливо адаптуватися до кліматичних змін без здорових екосистем.
Відновлення землі – це відновлення майбутнього
UNCCD COP17 у Монголії фактично ставить перед світом дуже просте питання: яку землю ми залишимо наступному поколінню?
Земля не може бути нескінченним ресурсом для споживання. Її потрібно розглядати як основу природного капіталу, продовольчої безпеки, економічного розвитку та суспільної стабільності
Саме тому гасло «Відновлення землі. Відновлення надії» має значно глибший зміст, ніж може здатися на перший погляд.
Відновлення землі – це відновлення родючості.
Відновлення водного балансу – це зміцнення продовольчої безпеки.
Відновлення лісів – це підвищення стійкості екосистем.
Відновлення пасовищ – це підтримка місцевих громад.
Відновлення деградованих територій – це нові економічні можливості.
А головне – це інвестиція у майбутнє, яке ще можна змінити.
Світ поступово переходить від епохи, коли головним питанням було «скільки ресурсів ми можемо використати?», до епохи, де ключовим стає інше питання: «чи здатні ми відновити те, від чого залежимо?»
COP17 має дати на нього не лише політичну відповідь.
Його справжнім результатом мають стати конкретні дії на конкретній землі.
Бо відновлення планети починається з ділянки землі, яку ми сьогодні зуміли зберегти, відновити й передати наступному поколінню.
Джерело:
Огляд підготовлено Відділом аналітики у лісовій галузі ДП «ЛІАЦ» на основі матеріалів, що знаходяться на офіційному сайті UNCCD COP17 https://unccdcop17.org/ (дата доступу 26.08.2026)